На початку тижня до Гарнізонного храму прийшла жінка. Вона була дуже стурбована і шукала настоятеля – отця Степана Суса. Зрозуміти те, що йдеться про щось дуже важливе, було геть не важко.
Ця жінка – Марія Дика, рідна сестра відомого українського художника Мирослава Ягоди. Митця не стало цього року, 11 березня. У його майстерні залишилось чимало християнських реліквій. Вони колись належали церквам, які були заборонені атеїстичною владою. А Мирослав знаходив ці цінні атрибути храмів і зберігав у своїй майстерні, де прожив більше трьох десятиліть.
У руках в жінки було розп’яття. Старовинне і цінне. Саме його родина вирішила передати храму свв. апп. Петра і Павла ЛА УГКЦ.
У цього незвичайного чоловіка було далеко не просте життя і чимало людей уявляють його собі геть не таким, яким він був насправді. А хто ж, як не рідні, знали Мирослава таким, яким його створив Бог. То ж ми відправились до маленького села Гірник, що на Сокальщині, щоб побувати у світлиці, в якій народився Мирослав, і послухати спогади його мами Віри Петрівної та сестри Марії про свого сина та брата.
Пам’яті великого митця Мирослава Ягоди присвячується
У житті не буває випадковостей. Усе має своє значення. Усі земні події мають свій час і своє місце. Так і життя Мирослава Ягоди не є випадковістю. Бо він народився творцем. Мистецтво було його стихією, любов’ю і розрадою.
А народився Миросьо (як називає його мама Віра Петрівна) 23 серпня 1957 року. Найрідніші згадують, що творчим він був відразу. Як каже мама – «любив в дитинстві малювати козаків». То й, мабуть, не дарма тих козаків малював. Бо рід його по-справжньому войовничий. І полковник Січових Стрільців був у роді і дідусь воював у Другій світовій. А ще священики і художники були. То ж гени – то таки велика сила.
Розповідає Віра Петрівна, як ще у 80-тих рр. (а тоді церква була у підпіллі) Мирослав разом із друзями робив вертепи. Завжди у нього були цікаві ролі, з якими він, до слова, справлявся бездоганно. А за костюмами, ледь не в останню ніч, – до матері. Навіть якусь нагороду за них на конкурсі виграв.
Сестра Марія розповідає, що в дитинстві любили побешкетувати із братом. Він, на п’ять років старший, бувало вночі під ковдрою, з ліхтариком, читав малій Марії книжки. То було їхньою улюбленою справою. Хоча й батьки за такі пізні посиденьки сварили.
Мирослав і Марія дуже схожі на вигляд. Схожі очі, брови, вилиці. І обоє так ж само схожі на маму.
В дитинстві Мирослав був справжнім захисником. Мати розповідає, як одного разу, надворі, на малу Марічку кинувся собака, то Мирослав, щоб врятувати сестру від укусу, поклав тварині до рота свого кулака. І не побоявся, хоч сам був тоді ще дитиною.
Згадуючи брата, Марія каже, що він був дуже лагідним і ніжним. Попри свій огрядний вигляд і наче грізний погляд (а так здавалось через його високо підняті брови) він був дуже доброю, чутливою людиною, з тонкою натурою та відкритим серцем.
А свою маму називав – «моя матінка». У родині прийнято звертатись один до одного ласкаво і з повагою.
Попри щиру доброту, мав Мирослав просто вогненну вдачу. Був дуже справедливим і правдивим, а особливо до себе. Сестра називає його бунтарем і каже, що у ньому горів вулкан. Він ніколи не ішов на поступки із власною совістю і завжди робив те, що диктувало йому серце.
Отак після школи вступив у Гірничий технікум. Вчитися там не хотів, але за маминою порадою, таки спробував.
Не закінчивши технікуму, він пішов слід за своїм другом дитинства Володею до армії. Відправили його у далеку–далеку Росію. Там був випадок, коли майбутній художник намалював Ісуса Христа. Керівники це побачили та покарали митця гауптвахтою.
Коли повернувся із армії, то поринув у малювання. Якраз у цей період і відкрилась сповна його творча особистість. Він почав малювати дуже часто. І йому це вдавалось. Тож він вирішує розпочати навчання у Поліграфічому інституті на спеціалізації “художник”.
Конкурс був великий, але знову ж таки завдяки підтримці матері він вступив.
І з цього моменту розпочинається наступна частина його життя у Львові, який він не покидав надовго до кінця своїх днів.
Далі буде.
На фото: робота Мирослава Ягоди “Поцілунок Юди”
