Зі Святого Письма дізнаємося, що Христос покликав Якова та Івана, двох братів, і вони пішли за Ним. Якщо загально подивитися на Євангеліє, то Іван Богослов – це дещо контроверсійна постать. З одного боку, він дуже запальний, за що Христос і прозвав його з братом «синами грому». Якось, увійшовши в одне містечко, щоб навернути, вони пропонували наслати блискавки та громи і так спопелити його.

З іншого боку, Євангеліє представляє Івана як м’яку постать, сповнену любові, яка хоче бути близько до Ісуса. Це така його двоїстість.

Проте Іван Богослов унікальний двома аспектами. На початку, як  і всі апостоли, він втік від Христа, коли Його переслідували та арештували. Але він і один із тих, які були під хрестом, де Христос доручив доглядати йому свою Матір – Богородицю. Він єдиний, за переданням Церкви, не потерпів мученицької смерті – помер своєю. І, власне, Євангеліє від Івана натякає, що Христос передбачив те, що він не буде замученим, а «питиме ісповідницьку чашу», яку Христос пив.

Про святого Івана можна говорити у трьох перспективах: апостол, богослов, євангелист. Його Ісус Христос виділяв з-поміж дванадцятьох інших: він присутній на всіх страстях Спасителя, на Тайній вечері особливо наближений до Нього, бо запитує про ім’я зрадника, Ісус доручає йому опіку над своєю Матір’ю. Чому Син Божий так його виділяє?

Є три основних учня: Петро, Яків та Іван. Ця трійця була найбільш наближена до Христа. Невідомо, чому Ісус так постановив. Проте постать Івана своєю ревністю спонукає Христа відкривати цим трьом особливі тайни: воскресіння доньки Яїра, Преображення тощо. Це ті випадки, коли інші апостоли залишалися осторонь.

Петрові було довірено своєрідний нагляд над іншими апостолами і за ним закріплювалося збереження апостольської віри. Яків – перший єпископ і родич Христа, син Йосифа Обручника. Та Іван – апостол, що хоче сидіти по правиці й лівиці Господа і бути до Нього наближеним. Відомо, що мати Івана та Якова просила Господа, щоби двоє її синів були по правиці й лівиці. Це дещо жартівливий випадок у Євангелії. Господь їй відповідає, що Його дорогою вони підуть, але хто сидітиме по правиці чи по лівиці, вирішуватиме Небесний Отець. Для нас – християн – це приклад. Бо ми хочемо бути з Христом, прагнемо до Нього «піддобритися» і «замовити місце» в Царстві Небесному, але цього нам Христос не обіцяє. А обіцяє, що, ідучи Його дорогою, будемо до Нього подібні. Нас переслідуватимуть, а ми будемо ісповідувати, відстоювати правду. Проте це нам не гарантує сидіння по правиці з Ним. Бо Отець – Той, який вирішує це.

Відомо, що своє Євангеліє Іван писав найпізніше. Це був особливий апостол, тому особливим було і його Євангеліє. Адже описує більше подій мученицької смерті Спасителя і загалом про те, що говорив Ісус своїм учням напередодні смерті. Як писав Євангеліє Іван?

Це дуже складне запитання. Можу назвати два аспекти. Не остаточним є факт, що Євангеліє від Івана написане останнім. Воно унікальне з-поміж чотирьох інших. Пишучи його, а радше диктуючи (бо невідомо, чи він власноруч написав, чи писав його учень Прохор), ставив завдання не стільки передати життя Ісуса від народження і до смерті, скільки вказати на те, що Він особливий, бо є воплоченим Богом. А суть цього воплочення в тому, щоб ми перейнялися божественною любов’ю. Іван не тільки переказує події із життя Христа, він намагається їх розкрити із богословського погляду. Тому подає так звану Архиєрейську молитву, а також дуже довгий монолог Ісуса Христа до своїх учнів перед стражданнями. У Євангелії він наголошує на хресті як на світлі та істині. Це не стільки історичні факти, скільки радше богословські аргументи. У Євангелії є такі уривки, яких немає в інших. Наприклад, про весілля в Кані Галілейській, про жінку-грішницю тощо. Так, він, на прикладі унікальних подій, які не є загальноприйнятими в євангельських роздумах, розкриває глибший зміст приходу Ісуса у світ. Якщо подивитися на наші літургійні тексти, то в них передовсім наголошено, що Іван не стільки передав історію життя Ісуса, скільки вказав на зміст і суть Його приходу у світ. Тобто на Його богословську унікальність. Тому він і богослов.

Крім Євангелія, маємо й інші писання Івана, подібні за змістом. Їх основна тема – любов Божа до нас, яка розкривається у смерті і воскресінні Ісуса.

Івана Богослова називають ще «апостолом любові». У чому полягає його богослов’я любові?

У смерті Христа. Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого, щоб ми могли спастися. Це настільки жертовна любов, що готова віддати найбільше, найближче і найпотаємніше; це любов, яка перемагає смерть. Оце його богослов’я любові.

Суть цієї любові – перемога смерті. Бог віддав свого Cина на смерть, а Той воскрес. Тому, коли ми віддамо себе на смерть як свідки Христові, то маємо надію на воскресіння. Це суть любові, про яку говорить Іван Богослов у Євангелії і Посланнях, у Книзі Одкровення. Готовність бути жертовними до кінця – це уподібнення до Бога. У Євангелії читаємо: «Будьте досконалі, як Отець ваш досконалий! Будьте святі, як Отець Ваш святий!». Тому суть святості та досконалості полягає в тому, що любов перемагає все, включно зі смертю.

Зараз всі активно стежать за тим, чи здійснюються пророцтва Книги Одкровення…

Люди завжди шукають унікальних речей. І, можливо, саме через таємничість і символічність цієї Книги Церква дуже пізно додала її до канону Святого Письма. Коли подивимося на традицію УГКЦ та Православної Церкви, побачимо, що немає жодного богослужіння, де цю Книгу читають. Це тому, що вона увійшла до канону нашої церковної традиції пізніше, ніж сформувалися цикли літургійних читань. З іншого боку, вона не є аж такою унікальною. У ній, звичайно, використано багато символів, проте потрібно уважно її читати, щоби зрозуміти. Але нічого іншого, ніж те, що сказано в Євангелії, ця Книга не подає. Вона детальніше описує кінець світу, другий прихід Сина Божого. Але нічого новішого, не говорить. Христос вже у Євангеліє сказав, що прийдуть останні часи, будуть переслідування тощо. Не можна на символах Книги Одкровення визначити, коли Ісус прийде. Найкраще, на мою думку, сприймати цю Книгу як своєрідний опис літургійного життя ранньої Церкви. Бо Літургія насправді і є одкровенням, і тим другим приходом, якого ми очікуємо. У Літургії читаємо Святе Письмо і сам Христос, у вигляді хліба та вина, приходить. Тому ми вже смакуємо другий і славний прихід Господа в анафорі святого Івана Золотоустого.

Іван Богослов помер природною смертю.

Як учень Христа, який опікувався Богородицею, він проживав у м. Ефесі аж до смерті Марії. І тоді, відповідно до жеребкування апостолів, йому випала праця в Азії. Там він певний час перебував і був засуджений на заслання на о. Патмос. На острові, за переданням, і написав Євангеліє та Книгу Одкровення. А наприкінці життя повернувся в Ефес, де і помер природною смертю.

Найкраще його смерть можна зрозуміти із літургійних текстів. Зокрема, на Вечірні з литією, Утрені, які цього дня служать. Унікальність святого Івана Богослова не полягає у його не мученицькій смерті. Суть його успіння в тому, щоб не дивитися на інших, а йти за Христом.

До речі, часто люди запитують, чому в день пам’яті одних святих є литія на Вечірні, а інших – немає?

Ми говоримо про святих у декількох перспективах. Зазвичай, святого проголошують локально, де його деякий час вшановують. Згодом літургійні почитання можуть зростати. Тоді він зі звичайного може стати полієлейним – для нього вже є особливий піснеспів, який співають на Утрені. Найвище ж літургійне почитання – із литією. Литія, в перекладі із грецької, означає «усильне моління». Це особливе моління, що відбувалося, зазвичай, біля мощів святого. Його суть, з одного боку, – віддати шану святому біля місця його захоронення, а з іншого – нагадати про Таїнство Хрещення. Адже внаслідок цього Таїнства ми стаємо святими. Бо тоді Христос входить у нас і ми вже діємо як святі люди.