Христос преобразився у присутності трьох своїх учнів. Спаситель узяв зі собою Петра, бо віра його була глибока і він мав стати видимим головою Церкви, заснованій на Христовій вірі, і намісником Христа на землі. Взяв Йоана, бо той завдяки надзвичайній чистоті своєї душі і тіла та невимовній любові до Христа Спасителя став Його улюбленим учнем, а крім того, він мав у своєму Євангелії у найпіднесеніший спосіб описати Божество Христа Спасителя. І взяв Якова, бо той перший з апостолів мав постраждати за Христа. Спаситель знав, якою слабкою є людина, тому хотів скріпити серця цих трьох учнів, бо наближався час Його страстей. Вони мали побачити Його розіп’ятого на хресті, немічного і, на перший погляд, безсилого. Він хотів, “щоб вони бачили, що Він той самий Спаситель Ізраїля, якого провістили пророки” (св. Єфрем). Тому Христова Церква співає в кондаку нинішнього празника:“Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло Твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава Тобі”. Нині, на горі Таворі, неначе бачимо Христа Спасителя таким, яким Він постане перед нами в небі. І тому наше серце повинно вже нині запалати спрагою того неба. “Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять” (1 Кор. 2, 9). Того неба, якого “блаженство можна заслужити, але ніхто не зможе описати” (св. Августин), де праведні “насичуються ситтю дому Твого, потоком солодощів Твоїх їх напуваєш” (Пс. 36(35), 9), там, де “багато жител” (Йо. 14, 2). Той світ прекрасний, а “наше теперішнє життя порівняно з майбутнім є радше смерть, ніж життя” (св. Григорій Великий). Щойно там Спаситель “витре кожну сльозу з очей їхніх;і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло” (Од. 21, 4). “Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно;тоді ж – обличчям в обличчя” (1 Кор. 13, 12) і будемо споглядати Його впродовж усієї вічности. Нехай же спрага того невимовного щастя запалить наші серця, а думка наша нехай зосередиться на тому, що небо треба заслужити, що треба бути Його добрим рабом, благим і вірним, треба зберігати чистоту серця, бо “не ввійде до нього ніщо нечисте і хто чинить мерзоту і лжу” (Од. 21, 27).

Празник Преображення Господа нашого Ісуса Христа Церква з давніх-давен святкувала урочисто. У четвертому столітті свята Олена, мати святого Костянтина Великого, побудувала на горі Таворі величаву церкву.