Свята Церква закликає нас нині віддати честь і поклін Пренепорочній, Пресвятій Діві Марії – Матері Христа Спасителя. Не людським язиком оспівати Її славу. Не людському перу описати її силу, Її могутність. Там, в убогому вертепі, перед Нею святе Дитя, а Вона – Його Матір, Матір самого Бога. Вона повиває святе Дитя пеленами і кладе на сіні. “О Маріє, – каже святий Вернард, – поклади святе Дитя у ясла, повий Його пеленами; пелени мого Спасителя мені цінніші, як усяка суєта, а ті ясла мені дорожчі, як золотом і бісером прикрашений царський престол!”

Першою молитвою, якою земля привітала Христа Спасителя, була молитва Пресвятої Богородиці. Тою молитвою Мати Христова просила, без сумніву, і за цей грішний рід людський, який знайшов у Ній свій покров і єдину надію. Скільки слабких сил наших, стільки старалися ми у кожному відповідному місці цієї книги воздати славу Пренепорочній Діві і Матері Божій та приводити до Неї всіх, бо Вона є джерелом ласки, джерелом життя й утіхи, надією на спасіння. І нині лиш одне можемо сказати: спішімо до Пресвятої Богородиці! Ідім до Неї з плачем, але й з упованням. Ми – Її діти, Її серце сповнене любови до нас, те серце, яке проштрикнуло сім мечів. Минає день, минає життя. Зайде і наше сонце, “прийде година, для всіх єдина”, коли на смертному ложі представиться нам усе інакше. А тоді, хто за нас заступиться, як не Богородиця. Хто оборонить, як не Мати?

А нині прославляймо і величаймо Її славу та Її гідність; Вона сповнена благодаті, Вона пестить і плекає на руках свого Сина, Вона голубить Його, Вона найближча до Бога, Вона годує Його. Припадімо до тих ясел своїм духом, а хоч грішні ми, хоч осквернені і негідні, та нині Вона радо і ще ревніше заступиться за нас, Вона випросить нам помилування і прощення провин, якщо хочемо щиро покаятися у наших гріхах.

Нині свята Церква також вшановує пам’ять утечі Пресвятої Богородиці з Дитям Ісусом і зі святим Йосифом до Єгипту. “Якже вони вирушили в дорогу, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові й каже: «Устань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет, і перебудь там, поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб Його вбити». Вставши Йосиф, узяв уночі Дитятко та Його матір і пішов у Єгипет, де перебув до смерти Ірода, щоб збулося сказане Господом через пророка: «З Єгипту я покликав мого Сина». Тоді Ірод, побачивши, що мудреці з нього насміялись, розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей, що мали менше, ніж два роки, згідно з часом, що пильно вивідав був від мудреців. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає». Якже вмер Ірод, ангел Господній з’явився вві сні Йосифові в Єгипті і каже: «Встань, візьми Дитятко та Його матір і повернись в Ізраїльську землю, бо вмерли ті, що чигали на життя Дитятка». Устав він, узяв Дитятко та Його матір і прийшов в Ізраїльську землю, але, почувши, що в Юдеї царює Архелай замість Ірода, батька свого, побоявся іти туди. Попереджений же вві сні, він пішов у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься” (Мт. 2, 13-23).

У передмісті Геліополісу (сьогодні Каїр) Пресвята Родина, згідно з переданням, мешкала аж до свого повернення до Назарету. Той побут Божого Дитяти не залишився для Єгипту без наслідків. “Був він, – як каже святий Йоан Золотоустий, – посівом тої святости, яка тут пізніше зацвіла. Єгипет був ревніший у служінні Богові, ніж Палестина. Якщо сьогодні пройдете пустелею Єгипту (йдеться про часи, коли жив Йоан Золотоустий), то знайдете там 600 ангельських хорів в людських тілах (автор має на увазі велике число монахів, що провадять ангельське життя), знайдете множество мучеників і Богу посвячених дівиць, побачите, що насильна влада диявола там є подолана, диявольські забобони викоренені, а найпіднесеніші чесноти прикрашають не лишень мужів, але й жінок, які, подібно до мужів, з невимовною сміливістю борються проти диявола і проти нападів цілого пекла.

Уже через кілька місяців від страшної хвороби загинув Ірод. Він у невимовних муках закінчив грішне життя. Терплячи нужду і долаючи небезпеки, Пресвята Родина повертається з чужого краю. “І за що Пречиста Діва терпить усі ці прикрощі і нужду, – питає святий Йоан Золотоустий, – чи за те, що породила Спасителя світа? Тож і ми не будьмо малодушні, якщо гонять і переслідують нас за те, що ми сповнили свій обов’язок. Бо ж приклад Пресвятої Богородиці наочно вчить нас, що страждання є невід’ємними товаришами всякої чесноти”.

Про дитинство Христа Спасителя святе Євангеліє каже дуже стисло: “Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючися мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, а, не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. Через три дні знайшли Його у храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що Його слухали, чудувались його розумові й відповідям. Побачивши Його, вони були здивовані, й сказала Йому Його мати: «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали». Він же відповів їм: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?» Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 40-52).

Про подальше життя Христа Спасителя, аж до хвилі Його прилюдного виступу, Євангелія нічого не згадують. На тридцятому році життя Христос Спаситель почав навчати і проповідувати, тривало це три з половиною роки, аж до тої миті, коли свою науку Він запечатав смертю на хресті.