Святий Яків був сином Зеведея. Матір його звалася Саломія. Вона йшла за Христом на Голготу, вона страждала в душі з Ісусом, вона олією пахучою хотіла намастити Його тіло. Вона, разом з іншими жінками мироносицями, була одна з перших, кому ангел Божий возвістив при гробі воскресіння Ісуса. Батьки добре виховали синів, бо, як стверджує святий Епіфаній, святий Яків, як і святий Йоан, зберігав упродовж свого життя дівицтво. Тому вони так само, як і святий Петро, якого Спаситель любив за його непохитну віру і любов до себе, були Його вибраними учнями. Святий Симеон назвав синів Зеведея “Воанергес”, тобто сини грому, як знак, що їх будуть чути, як звуки грому, всі, яким проповідуватимуть Євангеліє. Петра, Якова і Йоана Спаситель брав зі собою у відповідальні хвилини; вони були присутні під час воскресіння дочки Яіра (“І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова” (Мр. 5, 37)); вони були свідками його преображення (“По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло” (Мт. 17, 1-2)); вони були на горі Єлеонській, коли Спаситель перед своїми страстями молився до Отця небесного (“І взяв Петра з собою і двох синів Заведея, і почав скорбіти та тужити” (Мт. 26, 37)).

За це вони віддавали своєму Учителеві велику любов. Одне село в Самарії не бажало прийняти Ісуса Христа, коли Він з учнями йшов до Єрусалиму, Яків і Йоан хотіли випросити в покарання небесний вогонь на те село, та “Ісус, обернувшись, почав їм докоряти” (Лк. 9, 56).

В іншому місці Святого Письма читаємо, як вони звернулися одного разу з проханням до Спасителя: “Зволь нам, …щоб ми сиділи: один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі” (Мр. 10, 37). Не з гордости просили вони про це, а з великої любови до Ісуса, біля якого хотіли бути найближче. З тої ж таки любови, коли Спаситель запитав їх: “«Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і хреститися хрещенням, яким я хрещусь?» Ті Йому відповіли: «Можемо»” (Мр. 10, 38-39). Тоді Спаситель провістив їм майбутні страждання: “Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким я хрещуся, хреститиметесь” (Мр. 10, 39). А хто з Ісусом хрещенням мучеництва хрестився, той і засяде з Ним у Його небесній славі.

Після зіслання Святого Духа Яків проповідував Євангеліє в Іспанії, де, згідно з переданням, навернув лиш дев’ять осіб і повернувся до Єрусалиму. Тут навернув він поганського філософа і чарівника Єрмогена та його учня Філита, обидва вони стали його вірними учнями. У той час Ірод Аґриппа, піддавшись жидівським підшептам, став переслідувати вірних у Єрусалимі: “Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата” (Ді. 12, 1-2). Засуджений на смерть, святий Яків мав утіху з того, що один з ворогів, які поставили його перед Іродом на смерть на ім’я Йосія, навернувся, визнав Ісуса і перед смертю попросив у Якова прощення. Святий Яків відповів коротко: “Мир тобі!” – і обидва нахилили свої голови під меч. Святий Яків був першим з дванадцяти апостолів, який через одинадцять років після вознесіння Спасителя (44 р.) отримав вінець мученика.

Його тіло забрали учні і перевезли до Йопії, а звідти до Ірії. Поблизу того міста (за словами папи Лев III) побудували вони невелику церковцю і там поховали тіло святого апостола, а самі пішли до Іспанії проповідувати Євангеліє. При гробі залишилися два учні, Теодор та Атанасій, вони заснували християнську громаду і заповіли, щоб після смерти їх тіла покласти при гробі святого Якова. І так сталося. Згодом у місті Компостела (провінції Галіція, в Іспанії) було побудовано величаву церкву, в якій склали мощі святого Якова, де вони спочивають і до нині.