Впродовж Великого посту ми молимося особливу молитву – Хресну Дорогу. Саме на Хресній Дорозі Спасителя ми бачимо різних людей – одні допомагають Ісусові, а інші – зневажають Його. Про те, чому натовп обирає Варраву і яка у цьому роль Пилата, у чому полягає символізм постатей Симона з Киринеї та Вероніки, про те, чому під хрестом на Голгофі ми бачимо зовсім небагато осіб, розповідає працівник Центру військового капеланства, помічник капеланів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного брат Олег Малиновський.
Брате, розкажіть про важливість такої молитви, як Хресна Дорога. Чому впродовж Великого посту ми її молимось?
Важливість молитви Хресна Дорога полягає у тому, що кожен з нас має можливість спільно з Христом пережити Його випробування. Власне, у постатях, яких зустрічаємо на Хресній Дорозі, кожен зможе відшукати приклад для себе. Це може бути добрий приклад, який потрібно наслідувати, чи приклад, який наслідувати не потрібно.
Хресна Дорога подає нам приклади різних людей, яких зустрічає Ісус Христос. Під час першої стації роздумуємо над засудженням Ісуса. Чому, власне, натовп обирає Варраву і яка у цьому роль Пилата?
Дуже часто люди шукають для себе різних кумирів, тому що це по-модному, тому що це вигідно. І, власне, вибір Варрави для людей став таким суспільним рішенням, можливо, не дуже обдуманим, але таким загальним рішенням. Пилат прислухається до людей, щоб вберегти свою власну репутацію. І коли він умиває руки, то тим самим показує, що, мовляв, я хочу бути добрим для Бога, але так же само я маю бути добрим і для людей. Пилат, мабуть, є прикладом для таких номінальних християн, які кажуть, що я є добрим християнином, але насправді нічого для цього не роблю. Мовляв, я не зробив нічого поганого, але і нічого доброго теж не зробив.
Коли Христос знесилений вперше падає під тягарем хреста, Йому у поміч дають Симона з Киринеї. У чому полягає символізм цієї постаті?
Симон з Киринеї – це людина, яка з далекого краю прибула до Єрусалиму на святкування Пасхи. І десь мимоволі він випадково стає свідком подій, які кардинально змінюють його життя. Його заставляють нести хрест разом з Ісусом. Але саме це змінює життя Симона з Киринеї. І сьогодні зустрічаємо людей, які, з’єднуючись з Ісусом Христом, готові нести хрест разом з Ним. Симон Киринейський є цим добрим прикладом того, що і всі ми точно можемо знайти Бога у своєму житті. Господь прийде до нас і покличе йти за Ним.
На дорозі до Голгофи Ісус Христос зустрічає Вероніку, яка подає хустку. Чому Церква пропонує нам зупинитися на цій події і поміркувати?
Вероніка є прикладом жінки, яка насмілилася вийти з натовпу, не йти за трендами світу, яка посміла висунути такий протест. Вона насмілилася показати свою віру у Бога, свою любов до Нього. Вероніка виходить із натовпу, підходить до Ісуса і витирає Йому обличчя. Люди, які десь так само є побожними християнами, які десь всюди показують свою віру, багато речей замовчують перед суспільством. Вероніка не мовчала, а своїм прикладом показала, що треба виходити за певні рамки, які ставить нам суспільство, що любов до Бога потрібно доводити своїми вчинками. І, власне, за це Бог обдарує людину так же само, як Він обдарував Вероніку, залишивши відбиток Свого обличчя на її хустині.
Окрім Вероніки, на Своєму шляху Ісус Христос зустрічає інших жінок – свою Матір та плачучих невіст…
Мати Марія співпереживала зі своїм Сином. Вона показує нам надзвичайно важливу роль матері. Прикладом цієї люблячої матері є мати, син якої знаходься на війні. І мати не може нічого зробити, вона не може йти разом з сином, але, водночас, вона може перебувати з ним у молитві. Прикладом такої доброї матері є Богородиця, яка знаходиться поруч з Ісусом, яка співпереживає разом з Ним. Я думаю, що смерть Сина для неї була не менш болючою, ніж для самого Господа. Марія переживала точно так, як кожна мати переживає втрату свого сина сьогодні. Богородиця є прикладом тієї люблячої, доброї матері. Вона переживала точно те саме, що переживають багато українських матерів сьогодні.
На самій Голгофі зустрічаємось ще з декількома персонажами – розіп’ятими розбійниками та воїнами, які не вірять, що Христос є Сином Божим. Чому навіть смерть Ісуса на хресті не є остаточним доказом?
На Голгофі Ісус зустрічає розбійників, яких розіп’яли разом з Ним. Ці розбійники вели поганий спосіб життя. Вони були особами, яких відкидали, яких не хотів приймати світ, але, власне, саме Бог готовий прийняти їх. Бог так же само любить і нас, Він кличе нас до спасіння. Розбійник, який повірив у те, що Бог може прийняти його, вкінці кінців навертається. Він отримав можливість надалі бути з Богом у Царстві Небесному. Інший розбійник не приймає того, що його можуть пробачити. Таким чином він не отримує прощення, а залишається цим розбійником до кінця. А самі воїни не вбачали у цих розбійниках добрих людей, яких можна пробачити, яких можна прийняти. Вони засуджували цих розбійників. Цей світ дуже часто засуджує і відкидає людей через спосіб їхнього життя. Але кожен має пам’ятати про те, що Бог завжди прийме нас, адже Він любить нас.
До речі, під хрестом бачимо зовсім небагато осіб – Його Матір, учня, кількох жінок. Чи означає це, що не всім вистачило духу йти за Христом?
Особи, які були з Ісусом біля хреста, показали свою сміливість, показали свою готовність до певних дій. Дуже часто ми можемо бути добрими християнами, але коли приходить час для того, що пожертвувати чимось, тоді ми не завжди готові. І, власне, ці особи, які були з Ісусом Христом до кінця, є прикладом того, що у своєму житті потрібно навчитися чимось жертвувати, що потрібно навчитися виходити із зони власного комфорту, бо лише тоді ми зможемо отримати найбільший подарунок від Бога – це спасіння.
На останніх стаціях Хресної Дороги бачимо, як Ісуса кладуть до гробу. З’являється Йосиф з Ариматеї, який дозволяє поховати Його у гробі, який попередньо готував для себе. Чого вчить нас ця постать?
Йосиф з Ариматеї – людина з певними амбіціями, з певним баченням майбутнього. Йосиф підготував для себе гріб, але тут настає момент, коли він віддає його для Господа. Напевно, що в тому часі Йосиф розумів, що Бог не залишить його самого, що Він не дасть йому пропасти. Дуже часто і ми будуємо якісь свої плани, прагнучи чогось досягти. Але якщо у своєму житті ми не уповаємо на Бога, тоді це все може бути марним. Гарним прикладом постають сучасні люди у сучасному світі, які в умовах війни віддають свою власну домівку для того, щоб прихистити ближнього. Хтось використовує власний автомобіль для допомоги, хтось віддає те, що має, служачи тим самим самому Богу.
Підготувала Юліана Лавриш
