Сьогодні поміркуємо над надзвичайно важливою темою – який слід в житті ми, як християни, залишаємо своєму ближньому. Особливо тому, хто вірує, але загубився; тому, який міцний, наче скеля; тому, хто не знає Бога, однак саме через нас пробує Його знайти. Який приклад життя подаємо своєму ближньому? Позитивний – той, коли через власне служіння допомагаю своєму ближньому здобути ласки і щедроти Бога. Або ж від супротивного – через мою поведінку та поставу чимало людей зневірюються. Наскільки можемо себе зіставити з першим або другим прикладом? Що, власне, допоможе залишити цей позитивний слід? Пропоную розглянути кілька аспектів.
Любов до ближнього. Євангелист Іван каже: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Ів.15,12). Бог не вимагає від нас винаходити щось нове. Він показує нам досконалу любов через Свого Сина, Який прийшов у цей світ відкупити всіх і наповнити цією Любов’ю. Того, хто має у серці цю Любов, додати її. Тому, кому бракує, – наповнити праведністю і святістю. На Архиєрейській Літургії чуємо стих з Євангелія від Матея: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16). Завдяки цим словам Господь показує нам, що через всі добрі справи для свого ближнього, ми прославляємо Бога. Тим показуємо велич Його спасіння. У цей складний час повномасштабного вторгнення можемо побачити справжню сутність людей. Якщо наше світло допоможе комусь вийти з темряви, ми виконали свою християнську місію. Якщо наше світло засліпить і когось зверне з доброї дороги, то ми є тими лицемірами, які Божу славу егоїстично тягнемо на себе.
Покора та служіння. Цікаво, що саме християнська спільнота має цей великий дар. Ми покликані у покорі виконувати свою працю та служіння. Також повинні допомагати всім тим, хто цього потребує. Євангелист Марко зазначив: «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мк. 10, 45). Господь приходить у цей світ і хресною жертвою відкуповує кожного із нас. Саме тому покора є визначальною для нашого співжиття з Богом.
Вірність і витривалість у вірі. У книзі Одкровення читаємо: «Не бійся нічого, що маєш витерпіти…Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкровення 2, 10). Ми шукаємо у житті тих людей, які нас ведуть, доповнюють, надихають. Але наше завдання – це також стати такою особою для когось; щоб наш слід залишився потужним і міцним. Найбільша якість християнської спільноти – це спільнотне життя і взаємопідтримка. І жодна інша спільнота не володіє такими потужними цінностями. Про це довідуємося у Святому Письмі, зокрема через Діяння апостолів: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним» (Діяння 2, 44). Тому, безумовно, використовуймо цю якість, щоб показати іншим, що вони не є самотніми.
Мій особистий досвід Бога. У кожного цей досвід є індивідуальним та особливим. Кожен має свій власний спосіб спілкування з Богом, який собі виплекав упродовж життя. І так, як я з Ним спілкуюся, ніхто подібно не робить. Саме тому Господь також по-особливому промовляє до мене. Варто лише у нестримному шумі сьогодення змогти почути Його голос, а також допомогти ближньому. Тому бажаю у цей нелегкий час не втрачати світла, яке подарував нам Бог, не забувати тієї безмежної Любові, якою Він нас огорнув. Бо що зробите своєму ближньому, те і самому Богу.
Юрій Бішко, диякон Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла
