Слава Ісусу Христу!
Дорогі мої співбраття у священичому, дияконському служінні!
Возлюблені браття і сестри!
Любі наші Захисники та їхні родини!
Три роки… Так, минуло три роки. Чи ми це віримо чи не віримо. Чи нам це здається чи ні, але минуло три роки з початку повномасштабної війни, минуло три роки з початку повномасштабного вторгнення агресора на нашу мирну землю. Я б сказав, що сьогодні ми маємо молитву вдячності за ці роки, за цей час. Хоча тут одразу ж може виникнути такий парадокс у нашому думанні – а за що дякувати? Скільки жертв, терпіння, трагедій, смертей, біженців, сиріт, вдів. За що дякувати? А за те, що ми ще існуємо як держава, як народ. За це ми сьогодні дякуємо. Нас могло не бути, ми могли вже тут не стояти. Так, різне могло бути, тому що були дуже невтішні прогнози людей. Але ми трималися Бога: молилися, постили настільки, наскільки могли. Сьогодні висловлюємо свою вдячність Богові і нашим Захисникам-Героям, а особливо тим, які вже покинули цей світ, які звершили чин і відійшли до вічності. Сьогодні молитовні обійми тут присутнім Захисникам, а також родинам тих, які покинули цей світ, покинули цю землю.
Щораз, то більше ми усвідомлюємо, наскільки важливо буде лікувати рани цієї війни. І як добре, що сьогодні тут, у Гарнізонному храмі, ми зійшлися на спільну молитву. У багатьох наших храмах сьогодні триває моління не тільки тому, що є такий всеукраїнський День молитви, але стараємося робити це регулярно. Також нагадуємо, що кожного вівторка у нашій Львівській Архиєпархії є піст за Україну, за наші Збройні Сили. Знаєте, не треба бути при владі чи мати великі впливи для того, щоб робити добро, адже кожний чи кожна може це робити – тримати цей молитовний фронт. Просімо Бога, щоб Він завершив цю війну, щоб Він завершив те, що розпочали недосконалі люди. Бо так є в історії, так є і в нашому житті. Ми не знаємо чому, але стаються помилки, стаються упади. Просімо Бога, щоб допоміг нам вставати і йти далі. І щоб ми збереглися як народ, як нація, щоб ми були щораз більше свідомі нашої ідентичності. Ще раз дякую усім вам за спільну обідню молитву тут, у серці нашого Львова. Це є, немовби, такий ковток кисню, адже ми знову розбіжимося до місць свого служіння. Наша душа вдихнула цей «кисень» для того, щоб жити, творити і розбудовувати нашу державу.
Владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії
