Таїнство Сповіді – це велике свідчення Божої любові і милосердя до кожного із нас. У період Великого посту Господь, як милосердний Батько, відкриває свої обійми для кожного «блудного сина» і запрошує очистити своє серце і душу. Про головну мету Чотиридесятниці, про цінність Таїнства Сповіді та примирення з Богом, про важливість особистого навернення розмірковує Синкел у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт Львівської Архиєпархії УГКЦ, молодший лейтенант капеланської служби, капелан Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного отець Андрій Хомишин.
Піст як усвідомлення реальності Христового Воскресіння
У період Святої Чотиридесятниці, котра також називається Великоднім або Пасхальним постом, варто пригадати про постові особливі цілі, та, відповідно, засоби їх досягнення. Думаю, коли говоримо про піст, а головне про його мету, ми можемо сказати, що нею є усвідомлення реальності Христового Воскресіння та прийняття тої Правди, що має всеціло визначати вектор нашого життя. Зустрічі з Богом, як ми це часто бачимо на сторінках Святого Письма, ще починаються із Книг Буття та Виходу, стають наслідком своєрідного очищення (ритуальні омивання, сорокаденний дощ в історії про Ноя), усамітнення, здатності «відкласти печаль», виходу на гору. Подібні образи зустрічаємо й в історії з Ісусом, де євангелист Лука у 4 главі описує сорокаденну боротьбу Господа з сатаною, що і Його спокушав. Христос, будучи Богом, не мав потреби покаяння, але нам показує шлях до перемоги над гріхом і таку можливість в принципі, в іншому місці (Мт. 17) кажучи, що такий вид злого долається постом і молитвою. Нещодавні недільні Євангельські читання, якщо так узагальнити, акцентують нашу увагу на Божому до нас запрошенні та нашому до Нього поверненні, що остаточно звершується в особистій зустрічі. Якщо запрошення вже без сумніву є, то із поверненням чи наверненням, інколи, є проблеми, і лежать вони у нашій людській площині, і залежать від нас.
Свята Тайна Сповіді як наша особиста відповідь на Боже запрошення
І тепер, говорячи про засоби досягнення мети посту, не можемо обійти увагою нашого особистого повернення, котре реалізовується у Святій Тайні Сповіді, як нашій особистій відповіді на Боже запрошення, і що не менш важливо, наріжним каменем якої є Його милосердя та віра у нас самих. Блудний син із однойменної біблійної притчі своє навернення почав із усвідомлення жахливих наслідків гріха, подальшого рішення повернутися до свого батька, а відтак – втілив свої наміри, прийшовши до нього з прохання про вибачення. Прийняття його батьком було безумовним. На цьому прикладі можемо спостерегти послідовність нашої Сповіді: усвідомлення свого стану, ідентифікація гріха, реалізація безпосередньої сповіді та бажання залишитися у «домі Отця» через своє подальше чеснотливе і чесне життя з внутрішнім пережиттям близькості з Богом. Тут варто зазначити, що Свята Тайна Покаяння є своєрідною кульмінацією нашого щоденного «підведення підсумків», коли ми самі знаходимо час та сили, а, інколи, і сміливість подивитись на своє життя з перспективи об’єктивнішої. І не факт, що ми там побачимо лише свої поразки, а, можливо, нам все ж вдасться помітити свої здобутки, що спонукатимуть нас іти дорогою навернення із більшою впевненістю і радістю, проте цілковито усвідомлюючи, що вони є наслідками нашої праці та Божої співдії та благодаті. І щоби раптом нам не впасти у гріх гордості, який і без того нам дошкуляє. Якщо кінцевою метою нашого життя є зустріч з Богом, то наслідком гріха – максимально звести нас на манівці, відкинути подалі від Бога. Саме тому нам слід частіше «калібрувати свій життєвий компас», котрий через різного роду «аномалії магнітного поля», спричинені потужними «покладами гріха», може показувати невідповідні напрямки. В одній із книг Старого Завіту, зараз не пригадаю де саме, Господь, знову говорячи про навернення, каже, що якщо б ми жили колись у стані гріха і навернулися, то ніщо недобре нам не запам’ятається, як, власне, і навпаки. Не даваймо нашому минулому стати перешкодою для нашого майбутнього. Свята Сповідь, яка хоч і асоціюється нами із розмовою про погане, бо гріх добром не є, в першу чергу є радістю прийняття, дарованої Божим милосердям. Ми справді стаємо причасниками того поки земного, а потім, віримо, і Небесного Царства. Свята Тайна Сповіді є для нас не обов’язком, якого не хочеться виконувати, а привілеєм та нагодою почати знову, повірити в себе самого. Це те, чого нам так бракує, це певний шанс виправитися. Не змарнуймо його, як цього не зробили ті євангельські постаті, котрі Христа зустрічали на запорошених узбіччях галилейських доріг, серед галасливого натовпу. Навіть тоді, коли їм бракувало фізичного зору, вони знаходили в собі сили відчути Бога, почати Життя по-новому. Вірю, що і нам це під силу!
