Сьогодні – перша неділя Великого посту. Ця неділя називається ще і неділею Православ’я. У Євангелії від Івана ми читаємо про перших покликаних апостолів – про щирість, довірливість апостола Филипа та про допитливість, частковий сумнів апостола Натанаїла. Филип, почувши запрошення від Ісуса йти за Ним, з відкритим серцем приймає його. Він, сповнений радості і любові, зустрічає майбутнього апостола Натанаїла і каже про те, що ми знайшли Ісуса. Натанаїл же йому відповів: «А що доброго може бути з Назарету?» (Ів.1,46). І тут Филип промовляє доленосні слова, яких дуже часто бракує і у нашому житті: «Прийди та подивися» (Ів.1,46). Про перших Христових апостолів та приклад їхнього життя для нас, про символізм неділі Православ’я розповідає священник Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла отець Андрій Кобилюх.
Про віру апостола Филипа та особистий досвід Натанаїла у пізнанні Бога
Євангеліє від Івана розповідає про покликання апостолів, початком якого є віра та довір’я. У нашому житті, напевно, що кожен переживає за свою репутацію. Репутація – це щось таке, що важко здобути, але дуже легко втратити в один момент. Тут приходить Спаситель, Який ще нічого не робить, Який ще нічого не промовляє, але те, звідки Він походить, в очах Натанаїла перекреслює вже всі сподівання. Для тогочасного юдея Назарет точно не був місцем, звідки мав прийти цей справжній Месія. У його образі це мав бути громадянин столиці – хтось з Єрусалиму, але не із-за «задвірків географії». Коли Филип зустрів Натанаїла, то сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, – Ісуса Йосифового сина, з Назарету» (Ів.1,45). Натанаїл зразу відкидає ці слова, кажучи: «А що доброго може бути з Назарету?» (Ів.1,46). Але далі Натанаїл, не зважаючи ні на що, робить один дуже важливий крок – довіряє. У своєму житті, особливо впродовж війни, ми також повинні довіритися Господу Богу. Ми довіряємо ЗСУ, віримо у їхню перемогу. А їхнє довір’я до нас дає нам впевненість у завтрашньому дні. Віра і довір’я – це завжди щось на щабель вище. Віра і довір’я – це те, що допомагає нам жити. Ця євангельська розповідь пізніше буде мати дуже великий відблиск, адже це було не що інше, як перше покликання апостолів. Ми дуже часто чуємо про покликання. Кожен з нас є покликаний у цьому житті. Хтось покликаний бути вчителем, а хтось – священником, а хтось – багатодітною мамою. І ніколи не пізно почути голос свого покликання. Для того, щоби розпізнати своє покликання, я мушу бачити тих людей, які знаходяться біля мене, – рідних і близьких, які своїм добрим словом можуть наставити на добру дорогу. Тому сьогодні, у цю першу неділю Великого посту, ми ще раз і ще раз заглиблюємося у нашу віру до Бога.
Про неділю Православ’я
Сьогоднішня неділя має ще одну назву – неділя Православ’я. Православ’я у нас асоціюється з нашими братами і сестрами, які є православними. Римські Понтифіки, зокрема Папа Григорій, були чи не найбільшими захисниками православ’я. По-іншому можемо сказати, що це неділя, у якій в особливий спосіб почитаємо святі ікони. Для того, щоб краще зрозуміти, яке важливе значення ікона має у нашому житті, вартує повернутися до початків Старого Завіту, до цієї єгипетської неволі. Так, у юдеїв було заборонено зображувати Господа Бога, але це відбувалося тільки через те, що єгипетська культура і традиція все повністю зображала у статуях і скульптурах. Ба, більше, можемо сказати, що це були дивні люди, але вони вірили в те, що після смерті в цій мумії продовжує жити дух, тому її потрібно доглядати – приносити їсти, пити. Історики і вчені кажуть про те, що для тогочасної людини дорожче було померти, аніж жити, тому що було дуже дорого доглядати за цією статуєю. І кожен, хто вірив у те, що у цій статуї є дух, мріяв мати такого невеликого бога у себе вдома, щоб можна було ним маніпулювати, щоб можна було щось у нього просити. У історичних музеях, де збереглися ці мумії, ми можемо побачити, що дуже часто у них немає носа. Ми можемо подумати, що ця статуя десь впала. Ні. Цікаво, що коли цей псевдобог не виконував певних завдань, не виконував певних вказівок, то якось потрібно було його задушити. Тоді вони відбивали ніс, затуляли вуха, прощаючись у такий спосіб з цим невіруючим богом. Усе змінюється з приходом Спасителя. Ісус Христос приходить і Воплочується у людському тілі. Перші християни, які бачили Бога, роблять Його перші символи і зображення. Уже пізніше ікони набувають такого великого значення. Але VII-VIII ст. в історії цілого християнства і Церкви стає таким катастрофічним часом. 730 року Лев ІІІ видав едикт, яким заборонив релігійні зображення. А другий Нікейський собор 787 року відновлює іконопочитання. На цьому соборі, який зібрав усіх Отців Церкви з цілого світу, було сказано про те, що ми не є тими, які вірять у щось погане. Ми віримо у того Бога, Який Воплотився у людському тілі. А ікона для християнина – це не що інше, як вікно у Царство Небесне. Другий Нікейський собор пригадує, що ікона уособлює Божу благодать, яка діє. Дивлячись на ікону, молячись до неї, ми бачимо Бога у людському тілі. І у Святому Письмі сам Спаситель каже, що людина сотворена на образ і подобу Божу. І ми можемо сказати, що кожен з нас також є своєрідною іконою. Тому неділя Православ’я означає правдиво славити. І тут виникає запитання: чи я є цією іконою Бога? Чи я є цим правдивим християнином, який допомагає своєму ближньому? Український народ насправді є щасливим, адже має багато чудотворних ікон, зокрема ікон Богородиці, які прославилися по цілій нашій країні. Молімося до ікони Господа Бога, щоб Він давав нам силу переображуватися, ставати кращими, правдивими, добрими та ревними християнами.
Підготувала Юліана Лавриш
