30 листопада вшановуємо святого всехвального апостола Андрія Первозванного. У сьогоднішньому Євангельському читанні чуємо про покликання апостола: «Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за Ним» (Ів. 1, 40). Так, справді, Христос кличе його першим, тому і називаємо його Первозванним, тобто першопокликаним. Андрій Первозванний – приклад доволі скромної особистості. Він був учнем пророка Івана Хрестителя. Угледівши ж Ісуса, який надходив, Іван мовив: «Ось Агнець Божий» (Ів. 1, 36). Почувши ці слова, Андрій без зайвих роздумів приймає рішення йти за Христом. Апостол робить крок першим, на відміну від інших учнів, до яких Ісус приходить і каже: «Йдіть за Мною».
Так, інколи бути першими доволі таки важко. Але пам’ятаймо також і про те, що ті, які роблять перший крок, є особистостями неймовірної глибини і мужності. Недаремно Андрій з грецької означає «мужність». Адже, яку потрібно мати відвагу, щоб залишити пророка, якого поважали, і йти у невідомість. Варто зазначити, що поважали не тільки Івана Хрестителя, але і його учнів, тому з впевненістю можемо сказати, що вже тоді Андрій мав повагу у суспільстві. Однак, він залишає цей персональний комфорт і йде за Месією. Більше того, Андрій приводить свого брата Петра, кажучи: «Ми знайшли Месію, що у перекладі означає: Христос» (Ів. 1, 41). І може саме Андрій мав би бути тим, хто пізніше очолить Церкву. Однак, Господь дає йому іншу місію. На сторінках Святого Письма про апостола Андрія згадується дуже мало. Він, немовби, завжди «у тіні». Однак, саме святий Андрій є зразком цієї смиренності.
Чому апостол Андрій Первозванний є такий шанований у нашому народі? Після Зіслання Святого Духа, коли апостоли розійшлися по цілому світі, апостол Андрій проповідував на березі Чорного моря. У «Літописі временних літ» є запис, що він прибув на Київські гори, побачив і поблагословив їх. З цього моменту, мабуть, наш народ є таким мужнім. Існує такий чудовий термін, як «генетичний код нації». Думаю, що цей генетичний код української нації походить саме від апостола Андрія. Починаючи ще з часів праведної княгині Ольги, наших князів і гетьманів, шістдесятників, можемо побачити цю мужність, силу духу, відвагу і вірність українського народу. Упродовж цілої історії ми, як нація, завжди були вірні Богові і Церкві. Ми були вірні нашій Церкві навіть тоді, коли вона перебувала під загрозою зникнення. Сьогодні говоримо про мужність наших попередників – монахів і монахинь, єпископів, священників, мирян. Цю мужність і незламність мають і сучасні новітні Герої України – наші Захисники і Захисниці, які залишають все, щоб боронити наш край.
Коли сьогодні молимося до цього великого і улюбленого апостола українського народу, просімо у нього благословення для нашої української землі. Знаючи про те, що зазнає мученицької смерті, апостол Андрій виголосив промову, через яку до Бога навернулося близько двох тисяч осіб. Просімо у Бога, щоб через наші добрі вчинки навернулася хоча б одна особа. Рівно ж просімо такого смирення, яке мав святий апостол Андрій Первозванний. Великий Андрію, апостоле української землі, молися сьогодні за наш Київ і всю Україну. Благослови наше могутнє і сильне військо на перемогу, а наш народ – на єдність, підтримку і любов.
о. Андрій Кобилюх, священник Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла
