У сьогоднішньому Євангельському читанні розмірковуємо над тим, наскільки багатство є важливим у нашому житті. Чи може багатство бути небезпечним для християнина? Як правильно використовувати матеріальні блага? Чого навчає нас історія зустрічі багатого юнака з Ісусом Христом? Над цими запитаннями розмірковує священник Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Нестор Кизик.
– У сьогоднішньому Євангельському уривку читаємо історію зустрічі Ісуса Христа з багатим юнаком. Дуже часто люди приходили до Спасителя з проханням зцілити їх від якоїсь недуги чи з якимось іншими проблемами. Євангелист Матей розповідає нам про те, як до Ісуса приходить чоловік, який не мав проблем фізичних, але, не зважаючи на це, його все ж таки щось турбувало. Він приступив до Нього і каже: “Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” (Мт. 19, 16). Цей юнак позиціонує себе, як праведник, – дотримується закону, який Бог дав ізраїльському народові через Мойсея, але водночас відчуває всередині якийсь певний неспокій. Часто ми бачимо, як живуть наші близькі, які мають певні свої багатства. І дуже часто ми думаємо про те, що ці люди є щасливими, адже вони досягнули певних матеріальних благ і їх більше нічого не турбує. Кожен із нас на своєму місці прагне якоїсь такої досконалості, адже людина покликана тягнутися до кращого і комфортного життя. Люди, які досягають якогось певного успіху, розуміють і те, що цього є недостатньо. Якщо людина досягає якоїсь мети, то намагається досягнути більшого. Покликання кожного християнина – прагнути більшого. Іншими словами – не зупинятися посеред нашого життя, щоб більше нічого не робити. Бог завжди закликає нас зростати духовно.
У сьогоднішньому Євангельському читанні чуємо про те, як цього юнака огортає тривога і неспокій, адже він хоче чогось більшого. “Як хочеш увійти в життя, – каже Ісус, – додержуй заповідей”. А далі Христос продовжує: “Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого” (Мт. 19, 18-19). Юнак каже до Нього: “Все це я зберіг змалку. Чого мені ще бракує?” (Мт. 19, 20). А тепер поставмо собі запитання: чи виконуємо ми змалку усі Заповіді Божі, не порушуючи їх жодного разу? Напевно, що не знайдеться такої людини, але цей юнак впевнено говорить про це. Ісус Христос каже до цього юнака: “Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною” (Мт. 19, 21). Ісус, немовби, каже про те, що Він бачить проблему цього юнака, яка заважає йому бути по-справжньому щасливим. Христос закликає хлопця продати все, щоб не відчувати прив’язки до цих матеріальних речей. Спаситель хотів звернути увагу цього юнака на те, що той бачить лишень себе, але не помічає інших. Виконання закону Божого передбачає любити свого ближнього. Без любові до ближнього неможливо говорити про любов до Бога. Почувши ці слова, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. Він розумів, що не хоче залишитися без цього багатства. Він хоче йти з Богом, але багатство має залишитися.
Отже, проблема полягає не у багатстві і не в матеріальних речах, які ми здобуваємо протягом усього свого життя. Проблема виникає тоді, коли всю свою увагу ми зосереджуємо на цьому багатстві. І внаслідок цього ми не помічаємо тих, які потребують нашої допомоги. Вміти правильно користати з цих благ, якими Бог благословляє кожного із нас, – це вміти ділитися, вміти подавати цей добрий приклад. Ісус Христос справді хотів, щоб цей юнак йшов за Ним, але той вибирає багатство. Кожного разу Бог стукає до нашого серця, закликаючи виконувати Його Заповіді. У Таїнстві Сповіді Бог стукає до нашого серця, щоб ми звільнилися від гріха і стали щасливими. Чи відчуваємо ми Божу радість тоді, коли кожної неділі молимося на літургії? Адже зустріч з Богом перемінює нас. Любімо свого ближнього, адже це є запорукою нашого безцінного багатства.
