«Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 28)
Дорогі у Христі брати і сестри!
15 серпня Церква святкує одне з найбільших християнських свят – Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Євангелист Лука розповідає нам про те, як Ісус увійшов в одне село, і якась жінка, на ім’я Марта, прийняла Його в хату. Була ж у неї сестра Марія, яка «сівши в ногах Господа, слухала Його слова». На перший погляд, поведінка Марії видається нам доволі таки дивною, бо уявляємо себе на її місці. Адже ми, подібно до Марти, також клопоталися б тоді, коли до нашої оселі завітав поважний гість, зокрема накривали би на стіл. Проте саме Марія, за словами Спасителя, «вибрала кращу частку, що не відніметься від неї». На відміну від Марти, Марія своєю поведінкою підтвердила, що Христос – її улюблений Вчитель. Таким чином вона виявляє свою любов до Бога.
Передання розповідає про те, що після того, як Богородиця переставилася у Вічність, Її тіло зникло з гробу. Це ще раз і ще раз доводить нам беззаперечну істину – Господь Своїм воскресінням переміг смерть. Вдивляючись у постать Пресвятої Богородиці, ми, насамперед, можемо подумати про те, що Її життя було доволі легким. Але ж ні, воно було сповнене суцільних труднощів і випробувань. Не зважаючи на всі ці виклики, Богородиця сказала Богові важливе слово – «Так». Зустріч Діви Марії з архангелом Гавриїлом була сповнена страху, адже у ці суворі часи Марію могли каменувати тільки за те, що Вона завагітніла, не знаючи мужа. Однак архангел заспокоює Її: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога» (Лк. 1, 30). Тоді Марія відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Аналізуючи подальше життя Пресвятої Богородиці, розуміємо, що таких викликів у Неї насправді було чимало. Пригадуємо Євангельський уривок про те, як дванадцятирічний Ісус залишається у Єрусалимі. Гадаючи, що Він у гурті, батьки пройшли день дороги й аж тоді почали його шукати між родичами та знайомими. За певний проміжок часу вони повернулися до Єрусалиму і знайшли Його у храмі. На їхній подив дванадцятирічний Ісус став докоряти їм: «Чого ж ви мене шукали. Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого» (Лк. 2, 49). А Мати Його зберігала ці слова у своїм серці. Пресвята Богородиця не нарікає і тоді, коли меч болю зранить Її серце через смерть Сина.
Дорогі брати і сестри! Щоденно виконуючи Божу волю, ми, немовби, сходинка за сходинкою наближаємося до Царства Небесного. Не зважаючи на всі труднощі і випробування, ми маємо сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя». Наше «Так» Богові – це вияв глибокого стосунку з Ним. Усі ми, які приходимо на спільну молитву до храму і приступаємо до Таїнств Покаяння та Євхаристії, обираємо цю «кращу частку», що не відніметься від нас. За прикладом Марії із Євангельського читання ми вибираємо для себе кращу частку, щоб «сівши в ногах Господа», слухати Його слово.
о. Тарас Михальчук, Голова Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла
