У Євангельському уривку від євангелиста Луки розповідається про воскресіння юнака з Наїну. Велике горе спіткало матір, адже помер її єдиний син. Перебуваючи в глибокому розпачі, вона, мабуть, втратила останню надію у своєму житті. Але зустріч з Ісусом назавжди змінює її життя. Господь торкається не тільки мар, на яких несли мертвого сина, але і серця матері. Про цінність нашого воскресіння у Христі, про свідчення Божого дотику в житті матерів наших Захисників розмірковує настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Тарас Михальчук:
– Дорогі в Христі брати і сестри, багато націй світу сьогодні з подивом споглядають на наш багатостраждальний український народ, адже не розуміють, як ми вистояли перед таким жорстоким ворогом, даючи йому гідну відсіч. Справді, російських окупантів дуже часто боявся весь світ, але саме ми показали, що не боїмося цього ворога, що впродовж одинадцяти років гідно протидіємо йому. А звідки в нас така сила? Відповідаючи на це запитання, процитую слова нашого українського пророка, велетня українського духу, видатного філософа, поета і педагога Григорія Сковороди: «Український народ є дуже сильний, тому що вірить у воскресіння Христове». Сьогодні хочу розмірковувати над Євангельським уривком від євангелиста Луки, який оповідає нам подію воскресіння юнака з Наїну. Ісус Христос пішов у місто, що зветься Наїн, а разом з Ним ішли Його учні й сила народу. Євангелист розповідає, що вони наблизились до міської брами і побачили похоронну процесію, адже помер син, який був єдиним у своєї матері, що була вдовою. Кілька днів тому в Гарнізонному храмі ми прощалися з молодим Захисником України, в якого залишилася дружина і шестирічний син. І звісно, що нам дуже важко переживати такі хвилини невимовного болю і смутку, але водночас ми з вами стаємо свідками дуже особливої події, про яку чуємо в Євангельському уривку від євангелиста Луки. І Отці Церкви також чітко говорять, що там, де є Бог, там не може бути смерті. Там, де є Господь, там не може бути плачу. Продовжуючи роздумувати на цим Євангельським читанням, варто зазначити, що в тогочасній традиції нікого не хоронили у місті, бо покійник вважався нечистим, його не можна було торкатися. Отже, побачивши згорьовану матір, Христос підходить до неї і каже: «Не плач» (Лк. 7, 13). Спаситель знає, що причиною її смутку є смерть єдиного сина. І доторкнувшись до мар, Ісус промовив: «Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк. 7, 14). Там, де Бог торкається людини, там немає смерті. Дорогі брати і сестри, в часі Божественної Літургії кожен з нас має нагоду приступати до Пресвятого Таїнства Євхаристії, під час якого Бог торкається нас, адже ми віримо у воскресіння Господнє.
Сьогодні хочу розповісти вам декілька життєвих історій, свідками яких ми, як військові капелани, стали особисто. Інколи буває так, що полеглі Воїни – це єдині діти в своїх батьків. Таких історій ми, на жаль, досвідчили дуже багато. Але хочу сказати, що матері, які втратили своїх дітей на війні, навчили нас переживати воскресіння Господнє тут і тепер. Одного разу ми поїхали в один з районних центрів, щоб помолитися на могилі нашого полеглого Воїна, який був єдиною дитиною в сім’ї, а також підтримати батьків. І варто зазначити, що саме цей день був Днем його народження. І туди приїхала мати іншого Воїна, який теж був її єдиним сином. І, отже, мати цього Захисника приїхала з бандурою, вона сіла на могилі сина цієї іншої матері і сказала: «Я знаю, що наші діти є в Небі, вони дуже хотіли, щоби ми їм заспівали». І після спільної молитви ми всі разом заспівали українську пісню.
І хочу розказати ще одну історію, яка вразила мене до глибини душі. Це свідчення про те, як Бог втирає сльози матерів полеглих Воїнів і дозволяє їм відчувати те, що їхні діти є в Небі. Одна з матерів свідчила: «Я зараз перебуваю у стані, який, дякуючи Тобі, Сину, пізнала тоді, коли носила Тебе під серцем. Це Твоя присутність, хоча Ти ще не народився. Я ще не можу Тебе приголубити, обняти і поцілувати, але це станеться згодом. Потрібно трішки почекати… А зараз я не можу Тебе обняти, приголубити і поцілувати, але це буде теж згодом. Потрібно трішки почекати до часу, коли ми з Тобою побачимося в Небі». Свідчення іншої матері: «Дякую Богу, що мала честь бути Твоєю матір’ю, мамою Сина, про якого можна лише мріяти, мамою Сина-Героя. Максимку, пишаюся Тобою, люблю Тебе безмежно, моя єдина втіхо. Ти – моє життя». Насправді Господь є з нами у найважчих моментах нашого життя. І люди, які пережили таке велике горе, свідчать про те, що Бог їх особисто торкає і дає велику віру.
Пригадаймо Євангельську розповідь про оздоровлення розслабленого. Четверо друзів принесли немічного чоловіка, розкрили стелю й отвором спустили ліжко перед Христом. Ісус, побачивши їхню віру, каже до розслабленого: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр. 2, 5), а згодом Він додає: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр. 2, 11). Сьогодні ми маємо розуміти один важливий факт – можна померти, будучи живими фізично. Це відбувається тоді, коли в нас закінчується сила славити Бога. І це тоді перетворюється на наш особистий гріх, адже тоді ми заперечуємо, що Бог є всемогутнім, а Його милосердя – безмежним. Сьогодні матері полеглих Воїнів славлять Бога. Не зважаючи на всі наші труднощі і випробування, ми з вами також маємо прославляти Бога, що згодом перетвориться на нашу внутрішню глибоку радість. Ісус Христос промовляє до матері такими словами: «Не плач». І вона перестає плакати, адже її син живий. Сьогодні Христос промовляє до кожного з нас: «Не плачте!» Господь є поруч з нами. Він допоможе нам подолати будь-яке зло. Нехай Бог завжди перебуває у наших серцях.
