Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні Церква Христова святкує одне з найбільших християнських свят у літургійному році – Вхід Господній у Єрусалим. Це свято відкриває нам двері до світлого Христового Воскресіння. Але хочу звернути вашу увагу на символізм і значення дня, який передував сьогоднішньому празнику. Вчора насправді був також особливий і радісний день – Лазарева субота. У всіх храмах нашої Церкви по-особливому звучала молитва: «Ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Саме цю молитву ми промовляємо лише декілька разів у році, зокрема і на Великдень. У Євангельському читанні чуємо про чоловіка на ім’я Лазар, який чотири дні, як був помер і лежав у гробі. А далі читаємо про те, як Ісус Христос робить велике чудо – воскрешає його із мертвих. І ця важлива подія спонукала людей вже на наступний день прийти і побачити не тільки самого Ісуса, але і воскреслого Лазаря. Тому сьогодні ми святкуємо Вхід Господній у Єрусалим. З історії свята ми знаємо про те, що в цей час у Єрусалимі було два входи. Із однієї сторони міста входив цар Пилат, який пізніше буде омивати руки. Він входив у місто на коні та в супроводі своїх численних слуг. Вхід Пилата в місто був дуже пишним, і багато людей пішло дивитися на це велике дійство. Проте в іншій частині міста Ісус Христос на осляті входив у Єрусалим. Люди, які прийшли Його зустріти, в своєму серці мали різні переконання щодо того, навіщо це робити. Адже одні чекали, що прийде цар, який визволить ізраїльський народ з тенет Римської імперії, а інші думали про те, що прийшов той, який одразу зможе реагувати на всі їхні проблеми. І хочу наголосити на тому, що наші богослужбові тексти говорять нам про дітей, які у своїй більшості вийшли назустріч Ісусові. І в основному саме діти стелили перед Ісусом пальмове віття.
Сьогодні ми з вами приходимо до храму з вербовими галузками, які ми освячуємо наприкінці кожної Божественної Літургії, як символ згоди прийняти Христа в своє життя. Сьогодні Ісус Христос прагне ввійти в наш особистий Єрусалим – у наше серце. Ми, стоячи з вербовими галузками, маємо впустити Ісуса в свій внутрішній Єрусалим. І ось почувши, що Ісус йде в Єрусалим, люди узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!» (Ів. 12, 13). З історії знаємо, що слово «Осанна» є чи не єдиним, яке залишилося не перекладеним із арамейської на інші мови світу. «Осанна» по-арамейськи означає «Спаситель». Очевидно, що тут йдеться про дуже глибоке значення цього слова. Господь є Той, Хто визволяє і спасає нас від тенет смерті. Ісус Христос підняв з мертвих Лазаря, тим самим сказав нам: «Я є Той, Який переміг смерть». Саме тому в цей важкий період війни родини наших полеглих Воїнів у своєму серці мають велику віру в те, що їхні рідні є у небі.
Отже, люди прийшли вітати Ісуса Христа. Як йшлося напочатку, зустріти Спасителя вийшло і багато дітей. Цей факт є надзвичайно важливим, адже діти дуже щирі у своєму серці, вони дуже швидко впускають Бога у своє життя. Так, можливо вони трішки наївні, але завжди відкриті і не вміють обманювати. Діти багато чули про Ісуса. Але знаємо також і про те, що вже за кілька днів багато людей з цього натовпу будуть кричати зовсім інші слова: «Розіпни Його!» Чому так сталося? Люди розчарувалися у Месії. Вони звикли мислити виключно людськими категоріями, які зазвичай спрямовані на досягнення власної вигоди. Адже коли цар заходив в місто з перемогою, то люди кидали пальмове віття чи одяг. А цар віддавав людям щось із завойованого майна – монети або ж якісь інші коштовності. Ісус же натомість їм нічого одразу не віддав, і багато з них розчарувалося. Дорогі у Христі брати і сестри! Коли ми щиро молимося, щиро служимо своєму ближньому, тоді Господь дає нам значно більше, ніж щось дочасне і земне, – Себе Самого. Завжди пам’ятаймо про те, що Бог чує наші молитви, але хоче дати нам значно більше. Бог хоче, щоб ми впустили Його у своє життя. Там, де є Бог, там є все, що нам потрібно, – любов, яка проганяє страх, сила і глибока внутрішня радість. Нехай наші вербові галузки, які ми освячуємо у храмі, пригадують кожному про його особисту зустріч з Ісусом. Наші розквітлі вербові гілочки символізують перемогу життя над смертю. Адже Своїми стражданнями на хресті Господь подолав смерть і на третій день воскрес. Нехай сьогодні ми станемо тими, на кому Бог спочине. Хай відпочине Бог. Даймо Йому таку нагоду. Бо насправді ми звикли багато просити у Бога, але нехай Він сьогодні відпочине в нашому серці, яке наповнене великою вірою. Бог спочиває у святих своїх. Будьмо тими святими, в яких спочиває Бог!
отець Тарас Михальчук, Голова Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла
