Сьогодні вже рік, як розпочалася повномасштабна війна в Україні. Рік тому ворожі війська розпочали повномасштабне вторгнення на нашу землю. Ми ніколи не забудемо ранок 24 лютого 2022 року. Багато хто прокинувся не від звуків будильника, а від потужних вибухів ракет, які не замовкали. Замість того, щоб мирно піти на роботу, українці почали боротьбу з окупантом, даючи йому гідну відсіч. Без сумніву, що цей рік змінив усіх нас. Ми стали більше цінувати життя, ми стали більше любити своїх рідних, ми зрозуміли, що означає любити ближнього, як самого себе. Своїми спогадами про цей день та порадами, як не втратити духовної рівноваги, ділиться священник Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла отець Всеволод Семененко.
Отче, як розпочався день 24 лютого 2022 року для Вас? Що пригадуєте з цього дня?
Звісно, що це було щось дуже несподіване. У цей день я прийшов до храму, хоча почувався трохи розгублено. Але перша думка, яка виникала, – потрібно прийти до храму, не зважаючи ні на що. Щоби там не відбувалося, що би там не сталося, все ж необхідно прийти до храму, адже там завжди є молитва. Я одразу подумав про те, що там, у храмі, є люди, які теж потребують молитви. Я не знав, хто буде у храмі, але, на щастя, настоятель храму отець Тарас написав, що ми всі у храмі. Він сказав, що нічого не відміняємо, а продовжуємо молитися. Храм працював і залишався відкритим для людей. Я пригадую собі події початку війни 2014 року. Люди приходили вночі і молилися, адже тоді не було запроваджено комендантської години. Тоді храм був відкритий цілодобово. Так і 24 лютого 2022 року ми були налаштовані на те, що це також і наша боротьба, адже молитися і бути з людьми – важлива місія. Ми також не знали, що робити, що чекає на нас. Ми не до кінця знали, як все буде відбуватися. Соціальні мережі в цей день рясніли різними тривожними і суперечливими новинами.
Що за цей рік змінилося для Вас, як військового капелана?
Не забудьмо подякувати Богу за цей рік. Ми втратили багато людей, відчуваючи невимовний біль. Але за цей рік всі навчилися одного – в нас немає іншого сьогодення, аніж те, яке є тепер. Це сьогодення ми можемо використати в повноті. Найперше – маємо бути з Богом. Друге – навчитися бути українцями. Третє – підтримувати воїнів. І в нас виробилася така рішучість, адже з Богом ми готові на все.
Отче, як далі тримати духовний фронт? Як пережити біль втрати?
Ти розумієш біль мами, дружини чи дітей, які втратили найрідніших на фронті. Як священник, ти розумієш, що воїни, які відійшли до вічності, є з Богом. Ми віримо, що завдяки їхній любові до Батьківщини, вони так само мають найбільшу Божу любов. Цей рік навчив нас тому, що не потрібно щось відкладати на потім. У зв’язку з тим, що зараз війна, чимало гріха – прокльонів, ненависті, поганих слів, дехто, можливо, не йде до Сповіді. Ні. Навпаки, приступайте до Сповіді, щоб навчитися цю війну переживати по-іншому.
Підготувала Юліана Лавриш
