Христос Воскрес!
Дорогі брати і сестри! Йдучи сьогодні на проповідь, я пригадав Великдень п’ять років тому, коли розпочалось повномасштабне вторгнення. Направду, не знав, як підібрати слова радості. Господь воскрес, переміг смерть, однак війна вносила свої корективи. Тоді я звернувся до своїх друзів-офіцерів, щоб вони привітали вас з Великоднем. Ці слова пригадую і до сьогодні. Напередодні світлого свята Воскресіння я знову-таки звернувся до наших Воїнів. Ще вчора, розмовляючи, я спитав командира однієї із бригад, що би він хотів сказати, щоб передати це сьогодні на проповіді? Він відповів: «Отче, потрібно говорити про смерть, але у світлі Христового Воскресіння». Тут у храмі ми неодноразово бачили свідчення матерів наших Захисників. Вони дуже сильно вірять у воскресіння. Наприклад, мати, яка не каже полеглому синові «Прощай», але «До зустрічі у Небі. Ми там, сину, обов’язково побачимось». Такі свідчення справді утверджують у вірі.
Не зважаючи на велику радість, ми, як люди, переживаємо різні досвіди. Часом і страждаємо, і плачемо. Тому невипадково упродовж Великого Посту ми читали Книгу Йова. Йов страждає, втрачає майно, дітей, однак вкінці цієї книги Господь особисто приходить до нього. Йов не зневірився, попри всі свої страждання, навпаки, він відкрив своє серце для Бога. Отож людина, яка пройшла важкі випробування, справді здатна побачити Бога. Нещодавно мені вдалося побачитися зі своїм другом-офіцером, який тривалий час не був вдома. Він приїхав у відпустку і наперед попросив вибачення, адже, як він зазначив: «Я не вмію спілкуватися із живими людьми». Виявляється, що цей Захисник вже рік, як відповідає за евакуацію полеглих на полі бою та безвісті зниклих. Я попросив його поділитися своїми думками про смерть, воскресіння; те, що він пережив на фронті. Наш Господь переміг смерть, і світло Христового Воскресіння наповнює серця наших Воїнів боротися далі. Цей Воїн поділився такими роздумами:
«На війні я зустрічав багато людей – агностиків, атеїстів, справжніх глибоко віруючих християн. На жаль, я не знайшов для себе відповіді, чому люди гинуть, незалежно від того, чи вони віруючі, чи не віруючі. Знаю, що люди, які є з Божим Словом і просять Божого благословення перед ратною справою, перед боєм, які є з Христом у серці, вони спокійно ставляться до смерті, навіть спокійно до загибелі на полі бою. Бо вони знають, що перепросили у Бога за всі свої гріхи. Вони відчувають це так, наче перед боєм посповідалися перед Господом Богом, щоб зустріти смерть, якою вона не була б – миттєвою чи ні. Я особисто переживав подібне. Щоразу, перед бойовим виходом, я звечора молився і просив у Бога прощення за всі мої гріхи. Це я робив для того, щоб якщо смерть застане мене зненацька, то останні хвилини свого життя я міг би провести із думкою, що зміг щиро поговорити з Богом власними словами. Яким не було важким бойове завдання, на душі легше, адже ти зробив справу, яку потрібно зробити, не відклавши її на потім, ти молився. Мабуть, у момент смерті мене не розривало б відчуття, що я не перепросив у Бога за всі свої вчинені гріхи.
Упродовж року я займаюся загиблими Воїнами. І ось поруч два тіла двох Воїнів, загиблих на полі бою. Ці тіла на впізнанні. В одного загиблого хлопчини схована іконка Божої Матері, хрест, вервичка, молитва, написана на листку рукою матері і спеціально навіть скотчем заламінована. Поруч із цим загиблим Воїном лежить тіло іншого. Цей інший хлопець – умовно достроково звільнений, адже у нас є такі бійці. У нього на плечах різні татуювання, зокрема із в’язничними зорями та написами. І ось ці два Воїни загинули в одному бою. Я довго ставив собі запитання: чому так відбувається? Хтось дуже сильно молиться і просить захисту, однак гине. Інший не просить захисту і теж гине. Що між ними спільного? Я знайшов для себе відповідь. Боже Слово обороняє, Воно дає силу і віру бути непохитним у бою. Є люди, які воюють із 2014 року. Упродовж цього часу у них були лише легкі контузії. А є люди, які гинуть під час першого бойового виходу, з перших секунд на фронті. Я це можу пояснити лише так – так було людині записано. Така Господня воля. Поки ти живий, уповай на Бога, адже це додає сил і відчуття спокою. Якщо судилося загинути, то це відбудеться – чи у бою, чи у відпустці, чи будь-де. Важливо лише завчасно і постійно не переставати робити добрі справи, щоб не було відчуття, що ти не встиг доторкнутися до Господа, до Його животворящого Слова».
