Упродовж двох тижнів у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла функціонує Центр духовної підтримки-духовна порадня для військовослужбовців та їхніх родин. Завдяки цій ініціативі кожен військовослужбовець та його родина може отримати духовну пораду, власне, можливість щирої розмови. Центр духовної підтримки є місцем молитви, віри, надії та любові, свідченням Божої присутності для наших Захисників та Захисниць, їхніх найдорожчих та найближчих людей у цей непростий час випробувань. Координатор цього проєкту – голова Центру військового капеланства Української греко-католицької церкви у Львівській архиєпархії, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Тарас Михальчук. З отцем Тарасом Михальчуком говоримо про актуальність такої ініціативи, розвиток проєкту та важливість духовних розмов.
Отче, як виникла ініціатива Духовної порядні? Чи Ви, можливо, відчули цей запит у духовних бесідах з військовослужбовцями та їхніми рідними?
Війна породжує свої виклики. Ми, як священники – військові капелани, повинні реагувати на ті потреби, які існують. Звичайно, що ми постійно спілкуємося з військовослужбовця та військовими капеланами, які є на фронті чуємо їхні запити. Власне, потреба спілкування для військовослужбовців є чи не найважливішою та основною потребою. Звичайно, що до і до ініціативи Центру духовної підтримки ми спілкувалися з Воїнами, багато розмов було у телефонному режимі, через повідомлення, та звісно у форматі живого спілкування, коли капелани Центру військового капеланства перебували на лінії фронту, або коли Воїни приїжджали у відпустку. Самі військовослужбовці ще раніше зверталися до нас із запитом, щоб була телефонна гаряча лінія, де б вони могли поспілкуватися із капеланом, адже чимало внутрішніх духовних проблем потрібно проговорювати і виговорювати. Тому наша ініціатива Центру духовної підтримки-духовна порадня – системний і налагоджений механізм також духовної комунікації.
У чому полягає цінність таких духовних розмов?
Духовна порадня – це простір, де священник через призму очевидно нерозголошення слухає, аналізує проблеми та виклики, дає поради. Ми хочемо розвивати подібну працю, використовуючи метод агіотерапії. Це метод духовної терапії, розроблений хорватським богословом, католицьким священником Томіславом Іванчічем, який спрямований на зцілення духовних ран через звернення до Бога, та зцілення через Божу благодать. Агіотерапія фокусується на зцілення духу, подоланні життєвих криз, та посттравматичних стресових станів. Ми знаємо, що людина складається з тіла, душі і духу. Тіло лікує лікар, в проблемах із психологічним станом люди звичайно звертаються до психолога , а дух – це той вимір, який може зцілити Господь, зокрема, через Святі Тайни. Власне, започаткування Центру духовної підтримки – це частково впровадження практики агіотерапії у капеланське служіння.
Отче, проєкт вже триває впродовж двох тижнів. Які можна зробити проміжні результати?
Упродовж цього доволі короткого часу маємо звернення від родин наших Воїнів, які потребують духовних розмов. А це означає, що ініціатива діє. Нагадаю, Духовна порадня працює щосуботи з 14:00 до 17:00 за попереднім записом за телефоном гарячої лінії +380986700070 (Київстар). Телефон працює щодня з 08:00 до 22:00. Номер доступний у WhatsApp та Viber. Тому потрібно зателефонувати, зарезервувати час і прибути у цей час на спілкування.
Упевнена, що цей матеріал читають ті, хто давно наважується на духовну розмову з капеланом, але все ж психологічно важко. Як заохотити таких вірян поговорити з капеланом?
Ми розуміємо, що у багатьох є стереотип щодо таких бесід. Загалом у кожного християнина, не зважаючи на обставини так чи інакше мав би бути особистий духівник, з яким варто говорити про духовні теми. Центр духовної підтримки-духовна порадня – це простір насамперед для наших Воїнів та їхніх родин; для всіх тих, хто страждає від духовних ран. У Гарнізонному храмі ми маємо всі можливості, щоб реалізувати цей проєкт: відповідне приміщення, спеціальний сучасний електричний пандус – до храму завдяки яком без проблем можуть потрапити ветерани на кріслах колісних. На перспективу хочемо придбати спеціальний автомобіль, щоб мати змогу привозити на духовні бесіди до храму маломобільних осіб. Ми віримо, що війна закінчиться. Безумовно, що такої духовної реабілітаційної праці буде дуже багато, тому треба вже напрацьовувати цей напрямок служіння. У Центрі духовної підтримки ми просимо Бога, щоб допоміг зцілювати ці невидимі, але не менш болісні рани. Ласкаво запрошуємо тих, хто вагається, чи потрібно поспілкуватися з капеланом. Не біймося говорити про свій біль. Коли спілкуємось із духовною особою то примножуємо свій духовний вимір та дозволяємо Богові діяти у нашому житті.
Розмовляла Юліана Лавриш
Фото – з архіву отця Тараса Михальчука
