14 вересня Церква відзначає свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Сьогодні, коли співаємо величну пісню: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо», задумуємося над значенням Хреста у житті християнина. Про історію свята, про Хрест Господній як символ величезної Господньої Любові розповідає Голова Центру Військового Капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла отець Тарас Михальчук.
Сьогодні ми святкуємо одне із найбільших свят у році – це Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Дуже символічно, що це свято відзначаємо одразу після Різдва Пресвятої Богородиці, яке є першим святом нового церковного року. Сьогоднішнє свято бере свій початок ще з IV ст. У цей час рівноапостольний імператор Костянтин Великий оборонявся від загарбників. Одного разу він побачив з неба знак – Хрест, і почув голос: «Цим знаком ти переможеш!» Відтоді відбулося навернення правителя, після чого він захотів відшукати Хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Для здійснення цієї місії імператор Костянтин відправив до Єрусалиму свою матір – царицю Олену. Упродовж тривалого часу її пошуки були безуспішними. Однак, не зважаючи на перешкоди, цариці Олені вже ж таки вдалося віднайти Хрест Господній. І саме це віднайдення стало однією із ключових подій для всього християнства.
Споглядаючи на Хрест Господній, роздумуємо про різні аспекти духовного життя. Часто у нашому народі хрест асоціюється із нелегкими випробуваннями, однак я пропоную поглянути на Хрест як на знак великої Любові. Коли вдивляємося у нього, насправді бачимо всі наші гріхи, які Господь взяв на Себе. Взяв, бо безумовно любить нас.
У церковному уставі має особливе місце неділя перед Воздвиженням, неділя після Воздвиження. Упродовж цих неділь маємо нагоду послухати важливі фрагменти Євангелій, які змушують нас роздумувати над значенням Хреста. Зокрема, у Євангелії від Матея чуємо слова Ісуса: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт.16:24). І з цього уривка чітко розуміємо, що якщо цілковито не віддамо своє життя Богові, то до кінця не зможемо збагнути, як це життя має виглядати. Упродовж Великого посту однією із найважливіших є молитва святого Єфрема Сирина, де вже з першого рядка промовляємо: «Господи і Владико життя мого…». Тому перш, ніж вступити у глибинний діалог з Богом, потрібно визнати, що Він – Творець не лише нашого земного життя, але й дарує нам Вічність. Бо коли віддаємо своє життя Богові у служінні і любові до ближніх, то маємо нагоду жити щоденно Його Воскресінням.
Поділюся особистим переживанням у сприйнятті любові. Навчаючись у семінарії на 2 курсі, я дуже хотів одружитися. Згідно із семінарійними правилами можна одружуватися лише після завершення навчання. Одного разу я прийшов до духівника і почав обурюватися, що у семінарії не дозволяють мовляв любити. Тоді священник спитав мене: «А ти часом не переплутав любов та емоції?». Опісля духівник розповів історію. У період сталінських репресій двоє молодих людей полюбили одне одного. Невдовзі вони одружилися. У день шлюбу чоловіка НКВД забрало до в’язниці, а відтак засудили і відправили на заслання строком на двадцять п’ять років через підтримку підпілля і українських цінностей. Дружина цього чоловіка щоденно молилася за нього протягом цього часу. Після двадцяти п’яти років, коли вони зустрілися, то не лише залишалися подружжям, вони були на обличчі немов це брат із сестрою. Тоді духівник мені пояснив: «Любов – це не про час і відстань, не про емоції. Любов – це означає жити заради іншого, служити одне одному до самої смерті». Після цієї науки я чимало зрозумів для себе і по-новому переосмислив значення цієї чесноти. Де можемо вчитися Любові? Безумовно, що у Бозі. Бог любить вірно і беззаперечно тією Любов’ю, яка ніколи не переминає. Саме тому маємо зізнатися собі, що не можемо любити інших, якщо не любимо Господа. Чимало сучасних богословів, аналізуючи поставу наших Воїнів, відзначають, що вони отримали особливий Дар Любові до власної землі, Господній Дар, Який допомагає їм так довго протистояти великому злу. Сьогодні, вдивляючись у Хрест, ми осмислюємо вимір нашого спасіння та величезну Господню Любов. «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3:16).
