Величаве торжество:
12 січня, я мала чудову нагоду побувати на величному святі настоятеля нашого храму о. Степана Суса, владики-номінанта, який долучився до вінця чистого та славного перед Богом єпископату Українського Єпископату. Вранці я направилась до нашого Українського Греко-Католицького Патріаршого Собору! На березі Дніпра посеред ще затягнутого неба майорів наш Батьківський Дім.
І ось 10 година, вступаю на сходинки Собору і тут при вході з теплими словами та обіймами зустрічає усіх владика-номінант. Теплі побажання, радість, трепет перед майбутнім дійством.
І тут у скорому часі святкова процесія з багатьма єпископами вступає до храму! Торжество розпочалось! Владика-номінант читає ісповідь віри. Троє святителів ведуть владику-номінанта до Престолу, де відбувається Хіротонія. Чудовий спів хористів і тепла атмосфера, не дали й помітити, як Владика Степан уже в святкових ризах! І тут Собор наповнили теплі промені сонця, яке сяяло з уже ясного неба. Прекрасні слова Патріарха Святослава про «Паросток Єсея», який проріс і знаком, якого є владика Степан! Діти та дорослі мають нагоду приступити до Першого Святого Причастя з рук нововисвяченого Владики! Всіх наповнює невимовна радість! Церква матиме, уже має Доброго, Люблячого, Щирого, Відкритого до людей Владику! Всіх наче огортає його любов і тепло!
І ось вітальні слова і від гостей свята. Апостольський Нунцій бажав, щоб владика не турбувався критикою інших. Владика Української Православної Церкви звернув теплі і щирі привітання Владиці. І тут ще інший Православний Владика трохи вдався до політики: «хто кому, коли». Та якось Божа доброта перемогла і він покірно завершив своє слово щирим: «Вітаю!»
Ось невимовно вразив мене момент. Коли Владика Степан говорив слова подяки, згадав присутню на святі Ірину Федорівну, першу вчительку, яка сиділа переді мною. Яка тихо промовила: «Це я». А далі плакала. Сльози радості покотились по її лиці. Її учень, її дитина – сьогодні Великий Божий Слуга! Торжество продовжувалось. А вона тихо сиділа і плакала. Мабуть, перед її очима проходили різні моменти життя її доброго учня.
Так хочеться побажати, щоб скоро збулось бажання владики Степана: «Щоб наші українські жінки тихо плакали,але щоб ці сльози були лиш сльозами радості і ніколи не смутку».
Автор цього ессе звернення побажав залишитися анонімним.
