Дорогі співбраття у священичому, дияконському служінні!
Возлюблені браття і сестри!
Ми, напевно, хотіли би, щоби нас поважали. Правда ж? Адже якою скромною чи покірною не була б людина, все ж таки по-людськи приємніше буде тоді, коли її хвалять, аніж тоді, коли картають. Після обрання чи проголошення вибору апостолів Ісус сходить з гори, навчає народ, проповідує блаженства, заохочує любити навіть ворогів. Це звернення може спричинити бунт у наших серцях, адже триває війна. Це зовсім не означає, щоб ми маємо оправдовувати злочини, які несе з собою загарбник, але йдеться про те, щоб ми внутрішньо не уподібнювалися до ворогів та злочинців, щоби ми не опускалися до їхнього рівня. Дуже часто агресія, яка важко лікується, з’їдає людину із середини. Ми боремося проти неї, щоденно проявляючи мужність у захисті рідної землі.
Сьогодні Ісус Христос промовляє до нас золоте правило поведінки: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» (Лк. 6, 31). Це правило є актуальним у різних сферах людського буття. Ось наприклад продавець може обдурити покупця тільки для того, щоб лише продати товар. Ну, а як би він сам реагував, будучи на місці покупця? Як би він реагував, коли б його обдурили? Якщо вчитель чи лікар не властиво поводяться, то як би вони реагували на місці учня чи пацієнта? І так можемо сказати про всі сфери людських відносин. Ми можемо казати, який жорстокий світ, адже всюди (вдома чи на місці праці) часто панує негативна енергетика. Все у житті рухається по колу і повертається до нас. Мені направду шкода людей, які роблять зло, адже воно до них повернеться. Ми спочатку стаємо людьми, а вже потім християнами. Невипадково Ісус говорить про золоте правило поведінки, а вже пізніше – про християнську досконалість. Ми повинні завжди залишатися людьми… Адже свого часу ми народилися, потім охрестилися і стали християнами. І дуже важливо, щоб ми достойно несли це впродовж всього свого життя. Якщо хтось з керівників шукає собі працівників на певні посади, то, згідно із моїм спостереженням, найперше звертаємо увагу на людяність, відповідальність та мотивацію, а вже потім – на фаховість. Людину можна все навчити. Але якою фаховою людина не була б, та все ж таки без тих рис вона не стане успішною. Наприкінці сьогоднішнього Євангельського уривку чітко зазначено: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). І ми, дорогі брати і сестри, не зможемо сказати, що цього не чули. Ми можемо сказати, що всі чинять так чи інакше, але наприкінці життя не буде всіх, а буде окреме «я» і звіт перед Богом. Хто є прикладом для нас, християн? Ісус Христос вказує на Небесного Отця, бо Він від початку упадку наших прародичів шукає людину. Тому рано чи пізно ми розчаровуємося у людях, знаходячи у них слабке місце. Бог ніколи не втомлюється прощати і важливо, щоб люди шукали Його милосердя. А якщо ми не готові прощати, то ставимо себе навіть не на рівень Бога, а вище від Нього. Хоча прощати – це не означає забути чи не робити висновків. Дехто з нас хотів би змінити всіх, хто живе у цьому світі, однак не знає, як це зробити. Тут не важливо, що ми маємо робити, а якими маємо бути. Якщо банка наповнена медом, то коли вона розіб’ється, з неї виллється мед. Так же само з нашим серцем – навіть, якщо його розіб’ють, то з нього виллється те, чим воно наповнене. Сьогодні запитаймо себе: чим наповнене наше серце?
Владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії
