Війна принесла із собою немало болю, втрат та розчарувань. Відповідно сім’ям військовослужбовців, які були поранені чи загинули в зоні АТО , потрібна не лише фізична, а й духовна реабілітація. Багато з них потребують спілкування та розуміння того, що вони не залишились сам на сам з горем чи випробуванням, – переконаний Голова Центру Військового Капеланства ЛА УГКЦ о. Степан Сус. І саме тому військові капелани Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла вирішили влаштувати для цих людей своєрідні духовні табори. Такий проект вдалось реалізувати цього літа: до Львова на духовну реабілітацію приїздили сім’ї учасників АТО як із Львівщини, так і зі сходу України. Щодня на таборян чекала цікава та насичена програма. Детальніше про ідею цих таборів, їхні етапи, спонсорів та враження учасників читайте далі.
Розпочиналось усе так
«Наближалось літо і ми розуміли, що буде доречно організувати табір для сімей, які постраждали внаслідок війни: родин, які залишились без годувальників, чи тих, батько яких отримав поранення, – розповідає військовий капелан о. Тарас Михальчук. – Тоді ми взялись за планування і зосередили свою увагу на сім’ях зі Львова та Львівщини, яких знаємо». Відтак, капеланам вдалось організувати табір для 30-ти таких учасників: разом з о. Богданом Куликом та волонтерами Центру Опіки Сиріт таборяни провели чудовий тиждень духовного відпочинку в Яремче.
Далі ж цей проект дещо видозмінився і розширився: в інших таборах духовної реабілітації брали участь вже бійці з наших східних земель. О. Тарасу вдалось познайомитись із кількома волонтерами з Енергодара, а згодом і Кривого Рогу, Бердянська. Відтак, разом з ними вони збирали учасників таборів, аби відкрити військовим Львівщину та саме місто Лева, надати підтримку чи просту можливість відпочити.
Один із таборів капелани провели для самих учасників АТО. Проте священики та й самі військові переконані, що набагато ефективніше, коли на духовну реабілітацію їде не сам чоловік, а і його дружина, діти: «Вони на війні були без родини. Тому ми робили усе для того, аби сюди вони приїздили сім’ями». Тому вже наступні етапи духовної реабілітації були не лише для військовослужбовців, а й для їхніх сімей.
Програму складали разом
Капелан о. Юрій Цюпка цього літа брав активну участь в організації двох таких таборів: з гостями зі сходу України він провів чимало часу. Розпитуємо священика, яким чином планували програму та що саме хотіли відкрити, показати таборянам: «Виходить так, що програму ми складали разом. Адже завжди на початку табору влаштовували спільну першу зустріч, де усі знайомились, бо це різні родини і не всі знайомі між собою. А тоді ми розпитували учасників, що вони чули про Львів, які місця хотіли б відвідати, також розповідали, що саме ми хотіли б їм показати».
Зважаючи на це, кожного разу програма була дещо іншою, але завжди – дуже насиченою: щодня на учасників чекали маленькі відкриття. Зазвичай ці дні духовної реабілітації тривали тиждень і за цей час таборяни мали чудову нагоду краще пізнати Львів, його історію, адже на них чекали екскурсії храмами, музеями, найцікавішими місцями міста Лева, а також невеликі мандрівки Львівщиною, різними відпустовими місцями, ну і звісно – Карпатами.
«Я й не думала, що все так чудово вийде», – волонтерка з Кривого Рогу
Про духовні табори у Львові волонтерка Юля Усс дізналась зовсім випадково. Дівчина належить до «39-ї жіночої сотні самооборони м. Кривий Ріг» і вже майже рік займається волонтерською діяльністю. І от одного разу, гортаючи стрічку новин, прочитала, що капелани Гарнізонного храму реалізовують такий проект для військових. «Я знайшла контакти і вирішила спробувати, хоча й не думала, що все дійсно вийде». Проте все вдалось і волонтери із Кривого Рогу радо відправляли кілька своїх земляків, бійців АТО із сім’ями, до Львова на духовну реабілітацію.
«Коли перші воїни поїхали до Львова, я переживала, – розповідає волонтерка. – Але вони повернулись дуже задоволеними, із масою позитивних емоцій, дякували мені, хоча я тут ні при чому: я лише знайшла контакти людей, які дійсно роблять велику справу».
Як зазначила Юля, у Кривому Розі поки не роблять заходів таких масштабів. Волонтери стараються робити те, що в їхніх силах, але, на жаль, бракує підтримки.
«Мене вкусила львівська бджола» – учасник АТО про своє рішення розмовляти лише українською
Участь у цьому таборі Андрій Єрьоменко, боєць добровольчого батальйону «Кривбас», називає ще одним народженням. «Ми з дружиною вирішили поїхати сюди, аби просто змінити картинку, але нас чекало щось більше. Мене настільки переповнюють емоції. Тут я відкрив для себе Українську Греко-Католицьку Церкву, побачив справжню віру людей в те, що все буде гаразд. Так, йде війна, є негаразди, зрадники, важко, але все одно є віра, що все буде добре».
Усі 46 років Андрій розмовляв російською, хоча українську вивчав і знав. Проте ще під час самого табору у Львові вирішив, що відтепер розмовлятиме лише рідною мовою. Друзі з Кривого Рогу, чуючи його українську, розпитували, в чому річ, чому такі зміни. «Мене вкусила львівська бджола», – жартував боєць.
Військовому довелось пережити немало: минулого року під Іловайськом він отримав поранення, у його тіло влучило кілька осколків. Але він й далі залишається дуже світлою та позитивною людиною, навіть про поранення розповідає з усмішкою: «Я тепер коштую на 20 тисяч більше, ніж до війни, бо мені в правому оці замінювали кришталик».
Велика подяка Союзу Українок Америки
Цілком очевидно, що для реалізації такого проекту не обійтись без підтримки жертводавців. А ними є – Союз Українок Америки. «Під час однієї із телефонних розмов з пані Маріанною Заєць, головою Союзу Українок Америки, дізнався, що вони зацікавлені підтримувати різні проекти, пов’язані з психологічною, матеріальною та духовною допомогою для сімей учасників АТО, – розповідає о. Степан Сус. – Пані Маріанна запропонувала мені допомогу та готовність долучитись до проведення літніх таборів для сімей-військовослужбовців». Відтак, Союз Українок Америки для цих проектів виділив 10600 американських доларів. Військові капелани та усі учасники таборів щиро вдячні добродійникам за їхню щедрість та підтримку.
Засвідчити, що їхня жертва не є даремною
Яка головна мета цих духовних таборів? Отець Тарас Михальчук каже, що перш за все вони хотіли показати військовим, що їхня жертва не є даремною, що вони є дуже важливими для суспільства. На жаль, на східних теренах нашої держави не всі їх сприймають, як героїв, а психологічна та духовна підтримка людей в цьому випадку є дуже важливою.
Окрім того, капелани хотіли показати захисникам зі сходу нашої держави велич Львова, надати їм можливість духовно збагатитись та просто відпочити.
Говорячи про важливість такого проекту, душпастир Юрій Цюпка проводить аналогію із батьківською любов’ю та піклуванням: «Насправді, виходить так, що, вкладаючи у своїх дітей, батьки це роблять не лише для них, а й для себе. Так і ці табори. Організовуємо їх не лише для військових, а й для себе, адже завдяки цьому проекту ми матимемо міцну та сильну Батьківщину».
Анна Гуменюк
Капеланство.info {gallery=CVK/2015/9-29/}
